„Весняночка”
Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу №90

завідувач: Байко Ніна Федорівна
адреса: м. Черкаси, вул. Героїв Сталінграду, 12
телефон: (0472) 72-39-11
Корисна інформація

Останні оновлення




Якою має бути правильна реакція батьків на дитячу брехню.

1. Насамперед слід висловити свою безумовну довіру дитині. Поставте під сумнів факт брехні, особливо якщо звинувачує хтось сторонній. Скажіть, що ви неодмінно розберетеся в ситуації, але спершу обговорите її з дитиною. Так ви вб’єте аж трьох зайців: виявите повагу до дитини, продемонструєте, що за будь-яких обставин вона може на вас розраховувати, а також дасте шанс зізнатися. У жодному разі не нападайте на дитину зі звинуваченнями та докорами на підставі того, що хтось вважає її винною. Навіть у суді правопорушник має право сам розповісти про скоєне та умови, щоб довести свою невинність. Вислухайте дитину!

2. Якщо ви самі виявили брехню, неодмінно треба дати дитині це зрозуміти. Слід безпристрасно повідомити, що вам здається, ніби дитина вас обманула. І знову ж таки, не варто цього подавати як доконаний факт. Нехай має змогу зізнатися. Це допоможе дитині не боятися розкрити деталі. Адже викручуватись і відбріхуватись потреба відпаде.

3. Далі переконайте дитину у необхідності виявити причину, яка підштовхнула її так повестися. Перед цим варто відверто сказати, що бувають випадки, коли люди обманюють, хоч це і погано. Це заспокоїть дитину, вона буде готова пояснювати свій вчинок. Спершу запитайте прямо, чому дитина збрехала. Якщо їй важко буде відповісти, допоможіть уточнюючими запитаннями та припущеннями, уважно спостерігаючи за реакцією дитини. Ви можете вважати, що встановили причину лише тоді, коли дитина її підтвердить і пояснить.

4. Поцікавтеся, що дитина відчувала, коли зіткнулася з проблемою, яка підштовхнула її до брехні. Як вона почувалася, коли збрехала. Чи важко їй було це робити? Чи стало легше? Чи думала вона, що проблему можна залагодити інакше? Намагайтеся обговорити ситуацію детально. Доведіть, у чому переваги чесного шляху. Наголосіть на тому, що брехня не вирішує проблеми, а лише ускладнює ситуацію та погіршує стосунки. Визнайте, що справді з допомогою брехні вдалося відкласти проблему на потім. Але й покажіть зворотну сторону брехні: поясніть на прикладі, як вона послужила магнітом і притягнула до себе інші неприємні події і відчуття.

5. Запропонуйте разом знайти правильний вихід. Запропонуйте альтернативні розв’язанні подібних проблем на випадок, якщо вони виникнуть у майбутньому.

6. Пообіцяйте дитині, що не будете її карати в подібних ситуаціях, якщо вона прийде до вас і чесно зізнається. Тут є одна умова: вето на порушення цієї дуже серйозної обіцянки. Бо якщо ви не стримаєтеся і в цьому обманете дитину, то своїм вчинком прокладете зелену дорогу розвитку її скритності.

7. Розкажіть, як ви себе почували, коли дізналися про обман. Не бійтеся виглядати надто сентиментально. Опишіть, наскільки вам було прикро. Запропонуйте помінятися місцями. Нехай дитина подумає, як би вона почувалася, якби ви обманули її.

8. На якомусь із етапів розмови засудіть вчинок дитини. Обов’язково скажіть, що обман нікому не робить честі, поясніть чому. При цьому дитина має відчувати, що ви засуджуєте не її, а лише те, як вона вчинила цього разу. І що ви все одно її поважаєте й любите.

Дитячий страх!!!

         Для здорового, нормально розвиненого малюка переляк і страх – природна реакція, що проявляється в процесі пізнання оточуючого світу. В дошкільному віці страхи виникають частіше, ніж у подальші роки. Для кожного віку характерні свої страхи.

·         У 3 роки з’являється страх перед покаранням

·         Від 3 до 5 років багато хто з дітей боїться казкових персонажів (частіше Бабу Ягу, Кощія, уявних „монстрів”), болю, неочікуваних звуків, води, транспорту, самотності, темряви і замкнутого простору.

·         У 6 років інколи з’являється страх смерті (власної та батьків), він проявляється не прямо, а в боязні нападів, пожеж, стихій.

      Дошкільники дуже чуттєво реагують на конфлікти в родині – це посилює страхи. Нерідко страхи проявляються при хворобах когось із дорослих в сім’ї, операціях.

      Перераховані страхи мають тимчасовий, перехідний, віковий характер, з ними не треба боротися, просто підтримуйте і заспокоюйте малюка, приймаючи таку особливість його психічного розвитку. Однак бувають інші страхи, що називаються невротичними. В їх основі – психічна травма, невміння дорослого впоратися з віковими проблемами дитини, жорстокість у відносинах, конфлікти у сім’ї, висока тривожність у батьків. Такі страхи самі не проходять, необхідна допомога спеціалістів (психолога, психотерапевта), зміна стилю виховання. Допомагають подолати страхи ігрові методики-корекції: малювання страхів; складання казкових історій з доброю кінцівкою і програвання їх у сім’ї.
 Якщо в дитини неспокійний сон з жахіттями, їй важко засинати, у неї занижена самооцінка, це означає, що дитина чогось боїться.
Як уникнути виникнення й закріплення страхів:

·         Ніколи не зачиняйте малюка в темній незнайомій кімнаті.

·         Не залякуйте дитину (віддам чужій тітці, прийде Баба Яга і забере тебе, не підходь, собака вкусить тощо).

·         Перетворюйте злих героїв на добрих (вигадуйте казки – як Баба Яга стала хорошою, як павучок допоміг дівчинці вийти з лісу…).

·         Не перенавантажуйте фантазію дитини: іграшки мають відповідати віку, виключіть з дитячого перегляду агресивні фільми та мультфільми, обережно відбирайте книги для читання (у 3 роки дитина може злякатися вовка з „Червоної Шапочки”, а 2-річному малюкові ні до чого купувати робота зі зброєю чи крокодила з роззявленою пащею).

·         Заздалегідь готуйте дитину до садочка і школи.

·         Підвищуйте самооцінку малюка.
 • Подолайте власні страхи (перед транспортом, ліфтом, собакою тощо) і не заражайте ними дітей.

·         Враховуйте, що більш за все схильні до розвитку страхів емоційно-чуттєві та  вразливі діти, а також діти, у яких дуже добре розвинена уява.

·         Заохочуйте розвиток самостійності, нехай малюк відчує, що він багато вміє, багато знає.


Як допомогти дитині впоратися із страхом

У першу чергу, з’ясуйте його причину. Однак робити це треба лише тоді, коли ви дійсно впевнені, що дитина чогось боїться (неспокійний сон, страх темряви, занижена самооцінка). Одним із шляхів до розуміння причини страху малюка може бути його малюнок. Запропонуйте дитині зобразити якусь страшилку. Нехай розкаже, що це за страшилка, звідки узялася, що вона робить. Далі нехай домалює цій страшилці кумедну мордочку, „замкне” її у клітці, задобрить смачненьким або ж покрапає на малюнок водою, щоб він розплився, чи порве його. Так дитина бачитиме можливість впливати на свій страх.
Інші методи подолання страху дитини

·         Уявне тренування, або репетиція. Учіть малюка долати страх за допомогою ігор, програвання ситуацій (боїться лікаря – пограйте в лікарню; темряви – у розвідників), детально відпрацьовуючи різну поведінки. Якщо дитина боїться чогось реального, поясніть їй походження явища.

·         Доведення до абсурду. Запропонуйте дитині зображати тривогу, страх в абсолютно невідповідних ситуаціях. У результаті тривожність зменшується – малюк спостерігає свої емоції ніби збоку.

·         Виконання ролі. Дитині пропонують обрати будь-який приклад для наслідування – реальну людину або кіногероя – і намагатися діяти „як він”. Цей прийом дає малюку можливість, діючи ніби від імені свого героя, почуватися впевненіше у складних ситуаціях.

·         Приємний спогад. У тривожній для дитини ситуації запропонуйте згадати той момент, коли вона відчувала спокій.

·         Танець. Покращує психологічне самопочуття через самовираження в експресивних рухах, усвідомлення мови власного тіла.

·         Терапевтичні метафори. Діти люблять фантазувати. Скористайтеся цим – нехай малюк складе казку, в якій він сильний та сміливий. Так дитина ідентифікуватиме себе з героєм, який відчуває ті ж труднощі, що й вона, і з успіхом долає їх. Вдала терапевтична метафора досягає свого ефекту найбільш точним викладенням проблеми малюка, але воно має бути не надто прямим, аби не викликати в дитини почуття незручності, сорому чи спротиву.

·         Іграшка-захисник. На ніч покладіть у ліжечко улюблену іграшку дитини. Може згодитися іграшкова зброя, вона допоможе малюку відчувати себе впевненіше (дасть змогу „захищатися”).

Подолання страхів потребує підтримки батьків. За страхи не можна карати, сварити чи соромити. Будьте терплячі до дитини і пам’ятайте, що ваше завдання – витіснити з її душі страх. Залишати його там не можна, бо у майбутньому це може призвести до проблем (неврози, підвищена тривожність, роздратованість, некомунікабельність). Виростити щасливу дитину – цілком у ваших силах.

Запитання - відповіді.

ДИТИНА НЕ ХОЧЕ ЇСТИ, ЩО РОБИТИ?

1. Якщо батьків турбує знижений апетит їхньої дитини, то діагностичний пошук слід почати з кабінету педіатра. Він з’ясує особливості режиму харчування, оцінить загальний стан дитини, тонус, активність, відповідність зросту і ваги віком, зможе запідозрити хронічні захворювання, інтоксикації …

2. Якщо дитина не хоче – нехай не їсть. НЕ ТРЕБА запихати. Дитина повинна вчитися сама визначати свої потреби. У кожної людини є інстинкт самозбереження. Прийде час – буде їсти і хліб. Не варто примушувати їсти дитину, але, намагайтесь не допускати частих перекусів між основними прийомами їжі. Прослідкуйте кількість перекусів вдень – можливо варто їх зменшити чи взагалі не давати, скажімо, за годину до їжі.

3. Намагайтесь стежити за тим що любить малюк. Іноді цим можна маскувати страви.

4. Не використовуйте метод відволікання – мама співає, а бабуся в цей час вливає їжу. Що ж виходить? Їжа перестає бути подразником, що викликає диференційоване виділення травних соків. Головним подразником стає відволікання. Запитуйте у дитини завжди – ЧИ ХОЧЕ ВОНА.

5. Не треба обіцяти дитині нагороду за з’їдене, так як це шкідливо позначається на її характері. Дитина може почати користуватися таким ставленням батьків для того, щоб виконувалися всі її забаганки.

6. Намагайтеся гуляти частіше на свіжому повітрі. Це залог того, що дитина з’їсть більше.

7. Намагайтесь дотримуватися режиму прийому їжі. Режим – коли їсти і режим – в якій черговості. Інколи можна заманити десертом на основну страву.

8. Інколи буває так, що дитина не хоче пробувати нове блюдо. Якщо таке трапляється, запропонуйте шматочок і попередьте, що якщо не сподобається – можна «повернути назад» на серветку і викинути. Або запропонуйте приготувати нове блюдо разом.

9. Не просіть (не благайте) дитину: «Ну поїж!». Якщо дитина не хоче, перепитайте чи впевнена вона і просо заберіть тарілку.

ЧОМУ НЕ ОДЯГАЄТЬСЯ?

1. Для початку дізнайтесь чи зручний одяг для вашої дитини, чи приємний до тіла, чи правильний розмір.

2. Іноді не варто декларативно оголошувати дитині: «А зараз ми будемо одягатися!» – І насуватися на неї з купою речей. Це може її налякати і все зіпсувати. Навпаки, краще почати одягати малюка непомітно, між справою, коли він, наприклад, поглинений грою або розгляданням картинок в книжці.

3. А іноді варто попередити дитину, що будемо одягатися. Це діє для більш старших діток. Таким чином ми даємо можливість малюкові доробити розпочату справу.

4. Давайте малюкові більше проявляти самостійність. Нехай він сам одягне ті речі, які вміє. Намагайтесь періодично розширяти коло «самостійних речей».

5. Зробіть процес одягання цікавим – порахуйте пальчики, назвіть їх, коли одягаєте перчатки; порахуйте ґудзики, обговоріть їх кольори поки застібаєте кофтину; розкажіть історію про потяг, який їде в тунель, коли рука потрапляє в рукав. Захопіть малюка самим процесом одягання. Намагайтесь не мовчати.

6. Давайте дитині можливість обирати одяг. Зробіть загальні рамки, наприклад одягаємо светер, а дитина нехай вибере який саме – блакитний або з квіточками? Але не перестарайтесь. Взагалі намагайтеся менше «торгуватися», оскільки потім будь-яка прогулянка може перетворитися на торги.

7.Інколи погодьтеся на «незрозумілий» вибір дитини. Нехай дитина отримає власний досвід того, що в теплій кофті, коли на вулиці +30, дуже жарко.

8. Інколи намагайтесь разом з дитиною обрати одяг ввечері – коли вибір зроблено заздалегідь дитина менше капризує.

9. Старшим дітям надавайте право вибору, коли купуєте одяг. До чотирьох років діти вже зазвичай звертають увагу на те, як вони одягнені.

10. І на останок, пам’ятайте, ваш гарний настрій передається дитині. Якщо ви у гарному гуморі, процес одягання повинен пройти швидко.

ТИ ЩО, НЕ ЧУЄШ МОЇХ ЗАУВАЖЕНЬ?

Спробуйте замінити звичні зауваження дитині, які використовуєте регулярно, новими словами, і зміниться все – інтонація, ваш настрій, а головне, реакція дитини! Спробуйте – це працює!

Замість роздратованого: “Пішли швидше, скільки тебе чекати!” Скомандувати: “На старт, увага … руш! Побігли! “

Замість загрозливого: “Їж, інакше не отримаєш десерт” порадувати: “Після того як зникне ця крииихітна котлетка, до тебе прилетить щось смачненьке”.

Замість грубого: “Прибери за собою” вимовити мрійливим голосом: “От якби ти був чарівником і зміг би начарувати порядок на столі …”

Замість розсердженого: “Не заважай!” Сказати: “Іди, пограйся трохи сам. А коли я звільнюся, ми влаштуємо міні-свято”.

Замість незадоволеного: “Не вередуй, піратська футболка в пранні, одягай ту, яка є” примирити з неприємністю: “Дивись-но, а ось родичка твоєї піратської футболки. Давай її одягнемо!”

Замість риторичного: “Ляжеш ти, нарешті, спати?!” Поцікавитися: “Показати тобі хитрий спосіб укривання ковдрою?”

Замість злого: “По попі захотів?” Випустити пар: “Цікаво, кому це я зараз вуха відірву і шию намилю?”

Замість безсилого: “Щоб я ніяких “не хочу” не чула!” Несподівано закричати: “Ой, дивися, Капризка прибіг. Лови, лови його, щоб він нам настрій не псував!”

Замість нудного: “Скільки разів повторювати!” Сказати таємничим шепотом: “Раз-два-три, передаю секретну інформацію … Повторіть, як чутно”.

Замість менторського: “Руки помив?” Запропонувати: “Давай подивимось,  вода з твоїх рук потече чорна?”

Наші фотографії









© 2018 Хостинг від uCoz